40 років після аварії на ЧАЕС: що писала радянська преса

40 років після аварії на ЧАЕС: що писала радянська преса

40 років тому, 26 квітня 1986 року, на Чорнобильській АЕС під час випробувань стався вибух 4-го енергоблоку, який повністю зруйнував реактор.

Це найбільша катастрофа історія ядерної енергетики. Радіоактивне забруднення накрило тоді три чверті Європи. Вибухи на четвертому енергоблоці пролунали в ніч проти 26 квітня 1986 року. Реактор було зруйновано, всередині залишилося близько 200 тонн ядерного палива. Пожежа тривала 10 днів, вона перекинулася і на дах третього енергоблоку. З ушкодженого четвертого почалися викиди радіоактивності. У перші тижні від променевої хвороби помер 31-й ліквідатор аварії.

Перше повідомлення про аварію з'явилося лише через 36 годин. На центральному телебаченні СРСР про це коротко інформували лише за чотири дні. Незважаючи на радіацію, у Києві не скасували демонстрацію на 1 травня, куди вийшли сотні тисяч людей. Москва визнала аварію лише після міжнародного розголосу.

Ліквідація наслідків аварії тривала 206 днів, у ній взяли участь 600 тисяч осіб. Вони розчищали уламки, гасили осередки радіації та будували перший бетонний саркофаг над зруйнованим реактором, отримуючи високі дози опромінення. Із зони за 30 км навколо ЧАЕС вивезли близько 350 тисяч людей, евакуація почалася лише на 9-й день.

Ось що писав про найбільшу техногенну катастрофу 20-го століття журнал "Огонёк" у травні 1986 року: 

 

"Иногда казалось нам, что происходящее всего лишь сон, игра больного воображения. Ведь во­ круг неповторимая украинская весна… Но к людям пришла большая беда, и нужно немалое мужество, чтобы выстоять, победить! 

Рассказывает генерал-майор МВД Ф. Десятников: 

Первый удар огненной стихии все, кто был на станции, встретили мужественно. 

Никто не дрогнул, и специалисты, и весь персонал, дежуривший на АЭС ночью, сразу же пытались ликвидировать пожар. Он возник в нескольких местах. 

Надо было определить главное направление, в котором распространение огня наиболее опасно. Это была крыша машинного отделения — именно она могла стать «связующим звеном» между 4-м и остальными блоками. 

Необходимо было локализовать этот очаг, не дать распространиться огню дальше.

По сигналу тревоги начальники караулов пожарной охраны АЭС лейтенанты В. Правик и В. Кибенок подняли своих бойцов. Они сбивали пламя на высоте тридцати метров. Сапоги пожарных увязали в расплавленном битуме, было трудно дышать от копоти и гари, но люди не отступали. 

Майор Л. Телятников, четко организовав работу по тушению пожара, сам находился в самых опасных местах. Подвиг первой группы пожарных, которые в течение нескольких часов боролись с огнем, позволил избежать более тяжелых последствий. Вал огня был остановлен.

Знали ли Л. Телятников и его боевые товарищи, что рискуют своей жизнью? Да, знали и о мощном радиационном излучении из реактора, и об опасных дозах, которые они получают… Но они сражались до тех пор, пока не подоспели другие пожарные подразделения из области…

Трудные дни и ночи Чернобыля продолжаются. Бесспорно, победа придет, стихия будет укрощена, но навсегда останется в памяти героизм и подвиг советских людей, которые сегодня выстояли…"

"Огонёк", май 1986 года

 

По материалам: Подробности

0 Replies to “40 років після аварії на ЧАЕС: що писала радянська преса”